21-04-2019

Санта-Барбара на теренах Голосіївського району м. Києва.

Запитайте у адвокатів, чи часто судді задовольняють їм заяви про забезпечення позову у вигляді арешту майна, особливо коли левова частка майна у тому числі земельні ділянки не відносяться до суті спору? Відповідь буде однозначна, не часто або навіть ніколи!

Проте суддя Голосіївського районного суду м. Києва Мазур Юрій Юрійович не вважає за потрібне розбиратися в суті позову та в суті самої заяви про забезпечення позову, не користуючись нормативно-правовими актами, а користуючись власним внутрішнім переконанням, підтвердженим певними знаками, наклав арешт на житловий будинок площею 294,4 кв.м. житловою площею 176,1 кв.м., що розташований за адресою м. Київ, вул. Цимбалів Яр, 55, а також на земельні ділянки площею 0,0381 га, кадастровий номер  8000000000:79:322:0200, площею 0,02 га, кадастровий номер  8000000000:79:322:0201, площею 0,0419 га, кадастровий номер  8000000000:79:322:0202, які взагалі не мають жодного відношення до суті спору у справі №752/26378/18, що надійшла до суду 18.12.2018 року.

Саме цікаве і поряд з цим трагічне у всьому цьому спорі, є те, що жіночка судиться зі своїм рідним сином та своїми ж племінниками, яким бабуся подарувала будинок за адресою м. Київ, вул. Цимбалів Яр, 55 та земельні ділянки на яких той стоїть, які й були піддані арештам з благої волі судді Мазура Юрія Юрійовича.

Підставою для вищезазначеного спору, є інше рішення Голосіївського районного суду м. Києва, але вже судді Ладиченко Сергія Володимировича, у справі №752/10323/17 від 23.05.2017 року, за яким все ця ж жіночка судилася зі своєю свекрухою Лавренко Лесею, матір’ю покійного чоловіка жіночки. Згодом після винесення рішення, не витримавши тиску з боку невістки, що було підтверджено несправедливим рішенням суду, Лавренко Леся померла. Що ще раз доводить той факт, що наше українське правосуддя вбиває в прямому сенсі.

Рішенням судді Ладиченко Сергія Володимировича, яке зараз переглядається судом апеляційної інстанції та неодмінно буде скасовано, було визнано право власності на будівельні матеріали, тобто фактично на збудований будинок, який жіночка не будувала, і не вклала в будівництво ні копійки, проте отримала позитивне для себе рішення від недоброчесного судді. Будинок майже все своє життя будувала бабуся Лавренко Леся за допомогою онуків.

Тепер син позивачки по цій справі зі своїми братами та сестрами думають, а чи не зацікавила матінка суддю Ладиченко Сергія Володимировича аби отримати таке суперечливе  та завідомо незаконне рішення. Суддя Ладиченко Сергій Володимирович не просто виніс незаконне рішення, він переламав через коліно заяву про застосування строків позовної давності, не дочекався виконання винесеної ним же ухвали про витребування доказів від нотаріальної контори.  До речі, суддя Ладиченко Сергій Володимирович після винесення даного рішення успішно був звільнений з посади судді 16 серпня 2018 року,  що ще раз дає підстави вважати, що перед звільненням суддя забезпечив собі безбідне життя на тривалий термін.

Складається стала думка, що весь Голосіївський районний суд м. Києва працює лише на одну особу, Позивачку у справах №752/10323/17, №752/26378/18. Може не потрібно витрачати бюджетні кошти, а перевести Голосіївський суд на її приватне фінансування?

Плекаємо надію, що під контролем і увагою громадськості, рішення по даних справах будуть прийматися виключно на підставі закону, а суддя Мазур Юрій Юрійович не  прийматиме суперечливих та незаконних рішень, як його звільнений колега.

Попереду у нас другий тур президентських виборів, будемо надіятись на те, що реформа судової системи все ж таки дасть свої позитивні плоди, нечесні на руку судді будуть звільнені з посад і у нас в країні нарешті відбудеться верховенство права, а не верховенство договорняків та долара.